Ти розкажи про кілька раз
Коли тиснула серце совість,
А ти отримала, натомість
Шаленство ласок, ніжність фраз...
Ти розкажи мені про дні,
Про ночі в поцілунках хтивих,
Таких палких, таких щасливих
В яких залишимось одні.
Ти розкажи про свій політ,
Про вибух стриманих фантазій.
А я віддам тобі, наразі,
Свій, сповнений кохання, світ.
Ти розкажи мені про все!
Нехай шепочуть стиглі губи:
«Візьми мене! Кохаю, любий!»
А течія – нехай несе!
Ну, Витя, ты дал! Блин, стих просто рвёт чердак! Я просто офигел! Честно, не захваливаю - просто изъянов не замечаю. Ну, я не специалист, но читатель давний - опыт есть. Знаешь, если бы на сайте был "Золотой фонд" (на хрен, правда они нужны?) - не задумываясь рекомендовал этот текст туда. Он, стих, между прочим, покруче многих мЭтровских будет.
Віктор Нагорний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
