А за вокзалами наївна пустота,
І кожна тріщина на серці – рана...
Він не любив її... Вона сама
Придумала роман, тому і рада.
І кожен шепіт, то для неї крик,
І кожен дотик – наче рани серця,
Та й він по суті, недалеко зник,
Достатньо крикнути - озветься...
На кожен постріл - голову уверх,
На кожну тугу - сотні пяних віршів,
На кожен поцілунок – злет...
І лише він, по суті, не колишній...
За пяним поглядом – відставка снів
За їх безглуздість і відвертість ночей...
Та й він по суті, болі не хотів...
Він і є біль, тому її не хоче...
"Він не любив її... Вона сама
Придумала роман, тому і рада."
Це як коли хлопець ненароком кине погляд на дівчину, а вона вже уявляє їхнє спільне весілля
Почуття складна і водночас проста штука. Якщо болить - значить ще можеш відчувати. Значить, душа ще не вмерла.
Словом, гарно! Такого не придумаєш, таке треба відчувати
Annika Ly відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ну як хочете, але я ніколи не був проти критики!!!
Annika Ly відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я оцінюю або хороше, або ніяк.
до того ж моїм основним критерієм оцінки є загальне враження від твору, думки на які він надихає...
а не стиль, чи окремі слова.
думаю моя критика Вам буде не сподобається