Я люблю помовчати з тобою…
Кожний сам хай думає своє…
Осінь стиха плине над водою,
І дощем у серце теплим б’є.
Я люблю поплакати з тобою…
Без пояснень, слів і зайвих фраз…
Осінь в вічність ниттю золотою,
Журавлями ніби кличе нас.
Я люблю посидіти з тобою,
Обійняти рідну зень очей…
Осінь зміна білою зимою,
Ніч холодну знов міняє день.
Я люблю сміятися з тобою,
Хоч смішного в нас давно нема…
Різною ідемо ми скалою
Різні маєм думи і слова…
Я люблю і знаю, що ти любиш…
І колись на хвильку просто так…
Буду там, де ти, напевно будеш –
То для нас знайомий уже знак.
Я люблю зелений чай на ранок,
В літо, в зиму …Ти – солодкий квас…
В мене друг, і в тебе сто коханок…
Але ми єдині є у нас!
хороший вірш.
щоправда про дружбу між чоловіком і жінкою,як на мене дуже влучна фраза - " якщо чоловік з жінкою є друзями впродовж тривалого часу, то хтось з них невзаємно закоханий в іншого"