Тишина і спокій довкола,
і літнє зоряне небо,
я пригадую дні ті чудові,
але нехочу,більше не треба...
ти прекрасна,і все було чудово,
та не хочу за тебе страждати,
на слова оці не зважай,
просто хочеться для когось писати...
не хвилюйся,я змирився з усім,
не потрібний тобі,тай нікому...
лиш в віршах знаходжу себе...
як не вивчену досих пір аксіому...
надто легко відкриваю я душу,
і за це знов і знову страждаю,
та з надією,що знайдеться єдина,
яка зрозуміє,яку покохаю...
смішно та дивно,але це життя,
в нім потрібно себе відшукати,
знайти ту людину,що відчує тебе,
а тоді аж її покохати....
кожний шанс якось змінює нас,
щось підказує,чогось навчає,
та у світі невідомо нікому,
що на кожного з нас ще чекає...
тож непотрібно таким впевненим бути,
у тих планах,що будуєш собі,
тільки доля крапку поставить,
вона знає,що потрібно тобі...
