Блукають тіні мрій забутих, тут тільки страх один живе
Непереможний дзвін луна повсюди, щось знову втрачене святе
І крик і сльози і страждання, нема тут жалю і кохання
Нема надії і добра лиш крик душі яка сама
Одна однісінька блукає і сльози ллє не затихає
І чорні постаті кругом неначе звірі з вожаком
Голодні гавкають собаки, регочуть тіні з поміж мраки
І знову плач…
Нестихне навіть через вік, адже зробив великий гріх
І буде каятись ридати, і вічно сльози витирати
Та пізно буде вже тоді…