Слово “кохаю” я не сказала,
Ти не помітив, як я позвала,
Ніби у преріях серце блукає,
Нема почуттів, все колись помирає.
Доторк холодний тільки відчуєш,
Крики душі все ж колись ти почуєш,
Кохання мов квітка, так швидко зів’яло,
Далеко у серці я біль приховала.
Спливає любов і спливають години:
Чому в мому серці лише ти, єдиний?
Себе я від тебе постійно ховаю,
Бо знаю, як сильно тебе я кохаю.
Скільки ще сплине? Скільки забуду?
Скільки відчую, а скільки не буду?
Крила мої ти знову ламаєш
І з висоти мене в прірву кидаєш.
Ну чим заслужила такі я страждання?
Надія лишилась, принаймні остання,
Ти знову смієшся і знову жартуєш –
Та криків душі ти моєї не чуєш.