Тихо падає сніг,
Прямовисно,
без вітру.
В перехресті доріг
Відкриваю я хвіртку.
А за нею –
туман,
І доріжки не видно,
Білий саван –
обман,
То зима віє сніжно.
Та вертеп сніговий
Слід мій враз
замітає.
Я на вечір святий
Все одно не встигаю.
Ноги в’язко
гудуть,
Важко в сніг осідаю.
Недовірливу суть
В білій далі вбачаю.
Саван
поруч майнув –
Мене все ж таки здибав.
Хтось теплом огорнув:
Певно
десь таки схибив.
Схлипи ночі,
і день,
І гірке протиріччя,
І нестерпна мігрень,
І Майдан на узбіччі.
Гулко б’є пустота,
Грає світлом палата.
Скніє скута душа –
Голова вже
відтята!
