Все забути і просто летіти,
Десь туди, де кричать небеса…
Всіх прости і знову хотіти,
Щоб жила чарівлива краса…
І що тіні довкола забути…
Знов із кручі без остраху вниз!
Просто подих святий той відчути,
І забути про смертних, живих…
В повні груди повітря вдихнути!
Назбирати тих квіток простих!
Обійняти всіх мрії розкуто!
Всьому світу сказати «люблю»!
Потім ж зникнути в тиху безодню,
Де цінують усмішку мою…
ми завжди комусь потрібні просто інколи боїмось відкрити очі.. цікавий вірш.. все заубти неможливо .. а шкода.. інколи хочеться... а відчай то річ буденна.. з ним потрібно боротись.. все буде добре.. я не критик тому і не буду критикувтаи вашого вірша.. він мені сподобався...
Сонячний Янгол відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви перші, хто мене підтримав, хоч зовсім мене не знаєте, дивне відчуття, дякую...
знову бездна на українській мові -безодня 
