Сучасна казка (Із щоденника космічного мандрівника)
Кажуть десь далеко у Всесвіті
За мільярди мільярдів верст
Є планета. Зветься Чудесною.
Й справді — безліч на ній чудес.
Тут всі сузір’я давно вже розпродані.
Сонце Еос зветься. Якийсь стариган
Його придбав. Й доведеться народові
За сяйво Еос платити щодня.
Бо це несучасно і не рентабельно,
Щоб щось комусь не належало.
За Сонце платить буде правильно.
Закон це, а не обмеження.
Тут не тягнуть у майбуття
Архаїзми відсталі минувшини.
Та й навіщо в сучасне життя
Пережитки забутої вотчини?!
Тут забули уже давно
Ті брехливі життєві істини,
Що за гроші не купиш всього.
Це давно вже відносять до містики…
Бо за гроші тут купиш усе.
Правда й честь на прилавках лежать
І помірна на них ціна —
Тридцять срібних пара одна.
Тут кохання на ланцюзі
Продають за маєток, за дім,
Тут на вітер кидають слова,
Тут купують думки за безцінь…
А он в тому торговім ряді
Магазинчик на розі стоїть.
Знайдуть модниці тисячі шкір
Відповідно до плину століть.
Чи кричати: «Ура!!!..» — королю,
Чи: «Ганьба!!!..» — (бо вже інші часи)
Шкіру легко тут можна знайти,
Є фасони на різні смаки.
А у тому кутку з-під поли
Продаються різні таланти.
Маєш грошей багато — плати
І одразу співак естради.
А підкинеш ще сотню-дві —
Композитор і музикант вже.
Чи художник-експресіоніст —
Пара клякс,та зате цікаво.
І поллються гроші рікою —
Не проходь ти нас стороною.
Поряд з ними стоять ще якісь.
Очі бігають наче у злодіїв.
А,знання продають. Дивись.
Вибирай собі, милий добродію.
— Аналітиком?..
— Чи політиком?..
— А чи лікарем?..
— Режисер?..
— Підходіть-но сюди, не бійтеся —
Ми професію підберем…
Там, по центру торгової площі
Правосуддя купують собі.
Якщо маєш великі гроші
Правда завше твоя буде.
А он в тому кутку ворожки.
Ну й багатий у них тут крам!
Людські долі у срібних обгортках,
І краса для царівен-жаб…
І для тебе тут диво-щастя,
І для ворога твого біда…
І сміються ворожки-циганки,
Гроші тихо в руках їх дзвенять.
* * *
Також красива природа тут дуже.
Он небо рожеве, бузкові хмарки…
Ну а на море поглянь-но друже —
Золоте море, срібні буруни…
Тільки халепа — море це мертве.
В ньому ні рибка одна не живе.
Річка тече туди. А зветься Етна.
Це з чудесянської плач означа.
Річка солона й гірка дуже-дуже…
Ну а від того мертва вода.
Про річку ту дивну говорять люди,
Що то річка сліз, то й солона така.
* * *
Оголошення вітром зірвало.
Ану глянем. «Курси життя.
Курс навчання — два тижні. Станеш
Ти в’юнкіш за вужа і в’юна.
Вчимо також іти по трупах
До поставленої мети
Й підколодною бути зміюкою.
Кого треба — тихенько вкусить.
А до кого в довіру втертися.
З ким — у мирі-злагоді жить…
Бо ж планета Чудесна вертиться
І ти також вертітись навчись».
* * *
А ясно все. Це — курси виживання.
Без них тепер Чудесній не прожить.
Їх безліч тут розкидано ще з рання…
Ой! Що то за споруда там стоїть?!
Паркан високий… І немає вікон…
Лише якісь щілини, мов бійниці…
Колючий дріт… Та волі світлий вітер
Тут крила поламає! Це в’язниця?!
Табличка на дверях. Ні, не в’язниця.
Це божевільня. І примітка знизу:
«Усі без вийнятку тут лиця
Є небезпечні для суспільства
Оскільки:
1. Без міри чесні і сміливі
І в очі все нам говорили.
2. Ні разу у своїм житті
Ще не давали хабарі.
3. Не торгували ще собою.
Й самі справлялися з бідою.
4. Самі освіту здобули.
І не крутились як в’юни.
5. Коли спиталися ми їх:
«Що найцінніше на землі?».
Вони сказали: «Правда щира,
Кохання, честь, усмішка мила…».
Й ні слова «слава», «влада», «гроші»
Не було в нашім діалозі.
Спираючись на факти ці
Поважні медпрацівники
Із певністю говорим всім —
Несповна розуму вони.
Їхні ідеї схиблені
Небезпечні для нашої нації
І тому всі нижче представлені
Підлягли зразу ізоляції».
Далі список іде… Невеликий…
Щоб із десять людей тут набралося.
Для чудесної рідкість велика —
Нездорових,шалених немає вже.
* * *
А що там он стоїть в далині?!
Не дивуйтесь — це Білий Дім.
Тільки щось отой Білий Дім
Більше схожий на Білий Хлів.
Йдуть до дому бара… Ой! Посли.
Президент і міністри стоять.
Я і ближче хочу підійти,
Та боюсь зрозуміють не так.
Охоронці здорові оті
Вже позиркують косо сюди…
Ой!.. Показують щось мені…
Треба звідси швидко іти…
* * *
Ще багато сказала б я вам,
Та щось море оте золоте
Дуже сліпить очі мені…
Та й стомилась я тут уже.
Та іще якийсь дивний пан
Окуляри мені продає…
Окуляри рожеві… Та нам
Треба звідси швиденько тікать.
Прощавайте, а я в зореліт.
Прощавай-но, плането чудна.
Є і кращі від тебе світи,
Хоча ти і сучасна, нова.
Ото як ті окуляри та море - забивають дітям голови змалечку , журнали, телевізори та соц мережі - і такого звалища ролять , чого там тільки нема - все є мізків нема.
Круто, що є люди яки ще про це замислюються.
Створювати треба навколо себе і починаючи з себе те, що хочемо бачити навкруги . А не шукати куди б піти , де краще.Куди б не пішов злодій він усюди юуде собою Чи то в Америці, чи в Німеччині , чи в Японії.
Marika відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Згідна на рахунок створювати. Проте в наших реаліях це о-ой, як непросто. А в мене історія ведеться від імені стороннього спостерігача, що жителем планети не є, хоча досить непогано обізнаний із ситуацією і який, м'яко кажучи, в шоці, від того, що тут відбувається.
Хм... Давненько вже не згадувала про цей вірш. Написаний ще у 2011. 2015, змінилося так багато за цей час і водночас так мало...
Самому треба створити чи що 
вірш дуже сподобався 
