Кінець травня. З тополь опадає пух-цей пух наче ніжний сніжок, лоскоче твоє лице, залітає під одяг, робить з тобою все, що хоче-тобі це подобається. Ми зустрілись у центрі міста, купили сочку в цей жаркий день і пішли у омріяний нами замок. Старовинна архітектура та темні просторі коридори захоплює своєю загадковістю! Було настільки цікаво, що ми не помітили як пройшов день. Сік був п'янким:) Нарешті ми на даху... Роками цей дах був перетворений на цвітучі сади рослинності. Ми лягли на траву і дуже довго просто дивились один одному у вічі. Час від часу погляди грайливо бігали, та коли вони перетинались-було видно нестримне полум'я.
БУМ, ми одночасно вскакуємо з місця і біжимо, просто біжимо до краю, а потім по хаотичній дистанції... Краєм ока разом помічаємо, що починає заходити сонце і сідаємо на краю цієї величної середньовічної споруди. Я тебе обнімаю і ми мовчки дивимось на захід велетенської розжареної монети за обрій. Час від часу злегка торкаємось вустами... В мене мурашки по тілу від цього, а ти навіть злегка тремтиш. Сонце зайшло, а далі я вже нічого не пам'ятаю...
Потім був ранок..:)
