Срібло в коси заплітала мені осінь,
Не ховала жалю за для мене -
Сумували разом між високих сосен,
Там де тінь ховалася в зелене.
А подалі дивне те буяння фарби
Оксамитних, теплих, сонячних тонів -
Незрівняна Осінь в кольорах барвистих,
Ще й струмок, напрочуд, мило жебонів.
Верби, наче діви, розпустили коси,
Щедро пофарбовані в жовті кольори -
Чарувала душу міднокоса осінь,
Бо вже плинув час дивної пори.
Інкрустована в повітря і просякнута бажанням,
Карма осені бездонна проростає в зорепад.
Заколисана у вітрі, в потаємних пориваннях
Нас тримає у полоні, в лоні зваби і принад...
Карма осені наситить за піснями спраглу душу,
Що лунають в піднебессі в хорах янголів ясних,
І просіє біль крізь сито вічних істин невмирущих
І стежками одкровення з нами вирушить у сни...
Карма осені крізь вени протікає всюдисущо
Духом Всесвіту інерцій, серце зваблюючи вдаль.
Хай облуди всі прожене і напоїть спраглу душу,
Хай загоїть стигми серця і розвіє всю печаль!
Раїса Гришина відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Осене, осене,
не з ногами босими,
А у срібних чобітках
Йде спонтанно, золота
пані Дівчина-краса.
А коралі із калини,
Очі, наче дві ожини.
Де ж ви, хлопці забарились
Не усі ще, поженились?
Раїса Гришина відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
