Автор: Мирослава Савелій
Під зорепадами, під зорепадами
Ми пишемо історію свою…
Що не написано і що не сказано
Постане наче фенікс з дежав’ю.
І не потрібні будуть коштовні камінці,
Ні злитки з благородних нам металів.
Любов свою ми лиш наповнимо по вінці
Серед буденності жорстких баталій.
Пролине пісня. Тривалість – все життя.
А назва їй одвічна: «I love you»…
Відійде все лихе в далеке забуття
Залишиться лиш вічне: «Я тебе люблю!»
Амур плів сіті вже давним-давно:
Коли нас ще не було чи ми не знали про Олімп.
За нас на небесах давно усе розписано,
А ми щодня вибирались на новий трамплін.
‘Amore mio!’– як це звучить красиво,
Як не банально, однак повторення дає свої плоди…
Щоби зустрітися, щоб жить у радості та мирі
Та йти по щастя-рушнику довгі роки!!!
