Осіннє листя вже давно опало
І відлетіли в вирій птахи...
І на душі, якось так вільно стало,
І позабутті усі втрати.
І лиш далеко, за кордоном,
Душа чиясь у ностальгії.
І мріє про повернення додому,
В солодкі та дитячі мрії.
Долає там хтось висотний алгоритм
І сняться сни осінньо-прохолодні.
Бо до життя він гарного привик...
А там потрібно працювати в поті.
Він був втомився від ласки долі,
Від турботи, від компліментів.
Тож гни ти спину, і в порівнянні,
Може оціниш вагу любові й центів.
Ти повертайся в Україну, назавжди,
Знайдеш, можливо, тут і дім, й родину.
Перетвори назавжди в попел цигарки,
Та не вживай гіркої ти ані чарчини.
Візьмись, за розум, хлопче, брате,
Пора, пора вже долю, за гриву, осідлати!
І скинуть грубого з душі бушлата,
За для свого ж добра, без переплати!