Сіється надворі мжичка сіра ,
Сутінки спадають весняні ,
Ще учора ми гуляли двоє ,
А сьогодні пустка у душі .
Все цвіло , буяло і сміялось ,
Як дивився в очі я твої ,
Кольори негадано погасли ,
Хоча місяць травень уповні .
Так , звичайно , то життя не квіти
Повні радості , приваби і краси .
Є у ньому й будні непривітні ,
Дні печальні , чорні і сумні .
Та не це страшить , бо страшно сірі ,
Сірі , однотонні і нудні ,
Мляві і тягучо - безпардонні ,
Безпритульні і байдужо - сонні дні .
Жду дзвінка від тебе , наче свята ,
Дорога розмови кожна мить ,
Важко те словами передати ,
Що у серці радісно бринить .
Мучуся й караюся безсонно ,
Огортає сумніву вогонь ,
Чи я маю право безборонно
На святу і праведну любов .
Чи я маю право покохати ,
Сам любити і коханим буть ,
Може це фантазія - не муки ,
Бо вже сріблом голова блистить .
Та надія у дорозі гріє ,
Мандрівник бреде на вогник вдалині ,
Хоч не знає чи його зігріють ,
Чи окрадуть у нічній пітьмі .
Так і я бреду у темряві поволі ,
Не за себе за других боюсь ,
Тільки б доль чужих не поламати ,
Підійду , пристану , знов спинюсь ...
Хто там біля вогнища ? Посуньтесь ,
Дайте хоч краплиночку тепла ,
Скільки ж то людині його треба ,
Тільки б не згоріти їй до тла .
А якщо горіть , то ясним світлом ,
Осяваючи усе навкруг ,
Так , щоб було тепло всім навколо ,
Ну а сяйво аж за виднокруг .
ID:
299632
Рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата надходження: 12.12.2011 23:50:37
© дата внесення змiн: 10.01.2012 18:24:35
автор: Зеновій Винничук
Вкажіть причину вашої скарги
|
