Понад селом блакить небесноока,
А рідна школа в затишку ялин.
Перед порогом, стишуючи кроки,
Стрімкого часу відчуваю плин.
Йдучи назустріч юності веселій,
Я до дитинства думкою горнусь.
А зайчик сонячний вистрибує на стелі,
Немов питає: йтиму, чи вернусь...
Я поглядаю з трепетом священним
На анфіладу класів і дверей:
Це тут одвічна мудрість незнище́нна
Початок свій від істини бере.
Це тут зростають генії й пророки,
Державні теж мужніють тут мужі.
І доброта свої найперші кроки
Також на цій утверджує межі.
Тут влада слова, символів і знаків,
І трепет душ в пізнанні теорем.
І таємничий поклик зодіаків,
І безліч інших, невідомих тем.
Урок урвався дзвоником співучим -
Нехай спочинутть зошити й книжки...
Стояв Учитель скромно серед учнів.
Такий як всі... Та трішки не такий!
Як мило,трепетно і світло...Роки нашого дитинства,проведені у стінах рідної школи...Привітні посмішки вчителів,радісні очі школяриків...Це не забувається ніколи.
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Справді, школа нас вивела на стежину життя і ми її завжди згадуємо з теплотою душевною...
Дякую Вам!
Однією з найпочесніших професій є професія вчителя,який не тільки дає знання,але і вчить дітей бути справжніми людьми. Приємно,що ви присвятили цим людям свою поезію.
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Як мило,трепетно і світло...Роки нашого дитинства,проведені у стінах рідної школи...Привітні посмішки вчителів,радісні очі школяриків...Це не забувається ніколи. 
