Самотній день холодний і глибокий.
Був дощ і вітер сумно вив.
Самотній день солодко-одинокий
Аскетом тихо в світі жив.
Беззастережний,безнастанний
Бентежив полохливих горобців.
Бринів,мов стогін Всесвіту останній,
На полі,мов вигнанець бовванів.
І велич візерунками товпилась
Навколо витончених хмар.
Вона за день самотній билась,
немов гармонія примар.
Далекосяжний промінь мрії
Зухвало день поцілував,
Ілюзії його єдиної надії
Він у реальність розбивав.
З іронією сонце виглядало,
Розпочинало з хмарами конфлікт,
самотній день нещадно обпікало,
Наввипередки обганяло вік.
Самотній день-мелодій двох
Митець натхненний
Втомився дуже-дуже...Ох!
Якби ж цей день,такий
Пастельний і приємний,
Творив любов,як творить її Бог!
