Одного разу в університет наш
Прийшов на пару просефор п\'яний.
Ледь на ногах стояв вельмишановний
Сергій Іванович Рум'яний.
Він у нас відомий математик,
Доктор наук, поважна людина,
Але виглядав тоді на парі
Як остання рідкісна скотина :
Смердючий і обскубаний костюм,
Бліде обличчя та червоний ніс,
Волосся в різні боки розповзлось,
Це не професор був, а п\'яний біс.
Довго й важко він до столу йшов,
З третьої спроби в крісло всадився,
Руками голову свою підпер,
А потім на студентів подивився.
Троїлося професору в очах,
Гадав він, що присутній весь потік,
Тому і переклички не зробив,
Погнув журнали й кинув їх убік.
Посидів ще трохи і підвівся,
Здавалось, щось сказати нам хотів,
Та не вдалось йому одразу,
Пізніше стиха щось пробурмотів.
Взяв він крейду, підійшов до дошки,
Похитнувся та й звалився з ніг,
І тут пролунав на всю потужність
Несподіваний студентський сміх.
Перетворилося заняття в цирк,
В якому клоуном був викладач.
Це була найгірша у його житті
І найганебніша з усіх невдач.
Піднявся розгніваний професор
І весь світ зі злості проклинав,
Сильно гримнув кулаком по дошці,
Скрикнув, бідолаха, й знову впав.
Студенти й далі реготали,
Розлютив цей сміх його до краю.
Мов звір поранений, гарчав він :
\"Зараз я усіх вас повбиваю !\"
І де взялось в нього стільки сили ?
Одним махом дошку розтрощив,
Своє крісло у студентів кинув,
Але схибив і вікно розбив.
Руками в груди потім бив себе,
Кричав, що він є генерал Сергій.
Гойдаючись, підперся до стіни
І визивав студентів на двобій.
Найсміливіші юнаки за мить
Скрутили йому руки й ноги,
Відвели повстанця в деканат
Й лишили під дверима біля входу.
Пан професор п\'яний математик
У деканаті також воював,
Знищив вікна, посуд і вазонки
Та й ще, гадюка, штори обірвав.
Намучились добряче люди з ним,
Кинули звірюку в комірчину,
Цілу ніч він там стогнав, горлав,
Так і не визнавши свою провину...
А наступного дня осоромлений
Йшов з опущеною головою,
Після цього разу вже ніколи
Не вживав професор алкоголю.
