Падає повсюду білий сніг,
Десь я чую близько щирий сміх,
Чи то щось вбачається чи ні,
Але радісно чомусь мені.
Переплітаються в снігу стежки,
А в голові лиш спогади й думки.
Хоч і часу так багато вже сплило,
Та живе в мені надія все одно...
По стежині лісом я іду,
Думаю про зіроньку ясну,
Яку вже дуже добре знаю,
Люблю, ціную й поважаю.
Думки залишились ті самі всі -
Про успіхи та виступи її…
Вселилась ти в душі моїй назавжди,
Не приховаю я від тебе правди,
Бо дуже довіряю тобі
Не лише у снах, а й у житті.
Так-так ! Саме зіронька вона,
Таких на світі більш ніде нема,
Є лише вона одна така-
Мудра, неповторна й чарівна !...
***
Стою я на стежині та гадаю,
Чи добре зараз роблю ? Сам не знаю.
Як піду по прямій -
Згадаю знову милий голос твій,
Поверну праворуч -
Дуже хочу, щоб була ти поруч,
Розвернусь наліво -
Знаю, ти прекрасна, юна Діво !
Ось так я і живу щодня,
І в сірі будні й на свята.
Зірка в небі ця завжди сіяє,
I ніколи вона не згасає !
