У Неземній країні Той, Хто Ласкавий і Люблячий, подарував мені чудові квіти і запросив мене на Великий Святковий бал. Ці квіти й були перепусткою на бал. Я взяла чудовий букет у руки і враз відчула, що отримала здатність літати! Небесний Вітер подарував мені невидимі могутні крила.
Я знала, що для того, щоб потрапити на бал, мені треба перелетіти через всю землю. Я летіла і говорила людям про Бога, запрошуючи всіх на Небесне Свято. У моїх руках були квіти Віри, Любові, Милосердя, Довготерпіння, Радості, Смирення , Вірності… Аромати цих квітів досягали сердець.
Іноді було дуже важко, але я летіла. Стало холодно і темно. Рвучкий морозний вітер заважав мені летіти вперед. Мої губи замерзли і я втратила здатність говорити.
Раптом я побачила, що квіти в моїх руках засохли. В їх голівоньках було багато насінинок. Я дуже засмутилась і вже більш не мала сили ширяти над землею. Хтось злий позад мене сміявся і казав, що я вже ніколи не потраплю на бал.
Враз я побачила, що стою на високій горі. Внизу була бездонна страшна прірва, переді мною розкривався чудовий краєвид—гори, долини, ріки, моря… А вгорі височенне голубооке небо. І знову злий голос за спиною: «Ти зараз впадеш і розіб’єшся!” Я не повернулась до того голосу, нічого не відповіла, бо вірила, що можу полетіти. Не своєю силою, а силою Того, Хто подарував мені крила…«Ті, хто надію покладають на Бога, обновляться в силі, підіймуть крила, як орел, полетять і не впадуть»!!!
Я зробила крок над прірвою і відчула, що могутні крила піднімають мене у височінь. Так, я знову летіла!!! Букет сухих квітів я притискала до грудей .Небесний Вітер прошепотів до мене: «Заховай насінинки у серце…» Пісня хвали полилася з моїх вуст. Це був політ щастя. Я знов говорила людям про Бога, знов запрошувала на Небесний бал і дарувала всім насінинки квітів. Мені вже не було важливо, чи зможу я потрапити на цей бал, але я дуже хотіла, щоб на нього пройшли люди, щоб вони зустрілися з Тим, Хто Люблячий, Ласкавий і Вічний!!!
З висоти польоту я помітила, як кольорові струмочки потекли за обрій, зливаючись у веселкову ріку, яка досягала Неба. І я побачила біля Небесної брами Того, Хто подарував мені квіти. Я стояла й дивилась, як приходили до Нього люди з букетами у руках і пахощі Небесної радості наповняли моє серце.
Я стояла, не зважуючись підійти, бо квітів у мене не було… Враз Він Сам підійшов до мене, взяв за руку і лагідно сказав: « Пішли, вже все готово до початку балу…»
—Але ж у мене немає перепустки—прошепотіла я.
—Доню Моя, у тебе є плоди, які будуть вічно…
ID:
313610
Рубрика: Проза
дата надходження: 13.02.2012 11:53:49
© дата внесення змiн: 13.02.2012 11:53:49
автор: Галина Левицька
Вкажіть причину вашої скарги
|