На спицях зоряних
Мрійливо в’яже ніч
Строкаті сни у місячному храмі.
Уламки зморених
Часу і протиріч
Складають беззмістовні орігамі.
Спокуси масками
Регочуть у вікні,
Лихим вогнем горять їх хитрі очі.
У душах заспаних,
Розбавлене в вині,
Буття блідим недопалком мигоче…
Найменші порухи
Сумління і жалю,
Ніч в скриню оксамитову ховає.
Чарівним подихом
З розламаних калюж
Натхнення п’яні квіти піднімає.
По снах розкидані,
Загублені світи,
Щоночі огортають душу-бранку,
Ідуть в невідання
І спалюють мости,
Зникаючи безслідно на світанку…
Найменші порухи
Сумління і жалю,
Ніч в скриню оксамитову ховає.----Для прихистку душі не ніч, а сонце й небо...Бажаю печаль вимити в росах ранкових. Прекрасний твір, глибинний щем.
Лілія Ніколаєнко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Найменші порухи
На спицях зоряних
