Закоханість з Коханням розмовляла
Захоплюючи подих крадькома –
Як часто мрію бути я такою,
Як ти завжди, усюди й з усіма!
Від мене ти сильнішим видаєшся
Хоча зі мною кругом голова,
Для тебе доля завжди посміхнеться
Я ж знову залишатимусь одна…
А знаєш Ти у чому моя сила?
У чому тайна а чи й дивина? –
Тому, що я прощати завжди вмію
Коханим душі очищаючи сповна.
Невже ти можеш позабути Зраду?
Так можу, бо вона від незнання…
Тому, що знову повернувшись,
Людина справді відвернулася від Зла!
Невже й Брехня для тебе не завада?
Неправда – це, мабуть, найменше зло!
Бо й від безвиході чомусь буває,
Як усвідомлення насправді не прийшло!
А люди ті, що в брехнях потопають,
То до Кохання просто не дійдуть
Й Закоханості часто і не знають,
Бо не духовний обирають путь.
Прощаю Злість , вона ж короткочасна
Там де серця карбують в унісон.
Прощаю Різкість, бо від Смутку часто
Бентежить й найсолодший сон…
Образу також, як сестрицю Смутку
Прощати вмію і не раз бува
Якщо миттєва , ніби незабудка,
Бо Прикрості не допускає дна…
Розчарування можу й позабути –
Його Страждання викупить від Зла
Очистить душу та зруйнує пута,
Щоб не блукала в сутінках одна.
Кохання, ти насправді дивовижне! –
Прощати можеш і насправді все!
А я, Закоханість, як промінь гасну –
Крізь бурі вогник в душі не пливе…
Ти помиляєшся, Закоханість, напевно,
Ніхто не здатен скрізь прощати й все!
Так ти ж мені це тільки но казало,
Аж заздрість знову спопиля мене!..
Все, що казало, воно дійсно правда!
Та справді ворог є найбільший почуттів,
Котрого і Кохання не прощає –
Байдужість є й була з покон -віків!
Вона вбиває Почуття і Душу
Руйнує розум, випиває кров…
Отруює життя довкола
І нищить і Кохання, і Любов.
Це завжди ранить ще сильніше Зради
Обурює ще гірше від Брехні
Образ болючіше іспопиляє душу –
Немає ліків щоб зарадити біді!
То ж бережім завжди своє Кохання,
Закоханість тендітну захистім
Байдужості не місце у Вселенній
На неї свій ми направляймо Гнів!
