П’є країна. Умирає!
Лежить у запою.
Сама себе убиває
Мертвою водою.
Колись брала в руки зброю,
Була вільна серцем.
Проміняла волю свою
На медову з перцем.
Від пекучої отрути
Все горить пожаром.
М’ята, спориш, квітка рути
“Пахне” перегаром.
Діти малі ще не вміють
Стояти й ходити,
Але добре розуміють,
Що їм треба пити.
Батько сину наливає –
Ростить чоловіка.
Бідолашний і не знає –
Виросте каліка.
Дівча юне, а вже п’яне.
Щей кличе сусіда.
Що із неї потім стане? –
Вродить інваліда.
Тай поплаче, поридає
Лишить у роддомі.
Часто у нас так буває –
Люди несвідомі.
Людям важко. Люди бідні.
Їх трясуть як грушу.
І не бачать, що їх рідні
Топлять в чарці душу.
Пережили колись Голод
І світові війни.
Та уб’є нас пивний солод –
Це вбивця надійний.
Вимираємо потихо,
Самі себе гробим.
Хто наслав на нас це лихо?
Нащо ми це робим? (с)
Гірка реалія сьогодення. Але алкоголь має і другу сторону медалі адже у світовій літературі існує ціла плеяда авторів які творили свої шедеври в стані алкогольного сп'яніння. але це немає ніякого відношення до масовості яку ми спостерігаємо сьогодні.
