Бувальщина пізнього сталінізму
Крізь далеке лихоліття
на олтар скорботи
дарував дідусь-каліка
довоєнне фото.
– Подивіться. Тут ваш батько,
у церковнім хорі.
Вишиванка, вуси... Бачте,
молодий, бадьорий..
Не впізнали?
В нього очі – то любові повінь...
Не признали.
Відцурались від своєї крові.
Збайдужілих боягузів
умовлять не варто.
Захлиналось птаство в лузі,
і стогнала хата.
Як пожовкло фото в тузі,
здогадались – тато!
Ой пливли-тужили води!
Як же хмар багацько!
Не чужий дідусь приходив,
то ж був рідний батько.
Оповите небо жалем
за провину роду.
Бо його й свої вважали
ворогом народу.
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ДЯКУЮ, БРАТЕ.
Сьогодні провідав я й свіжу могилу оповідача цієї бувальщини.
І вірш "На проводи стрілись..." - теж від нього.
Йдеться про Заслуженого майстра народної творчості України Івана Кузьмича Тимошенка...