Во дні жорстокої Руїни,
Коли повстав на брата брат,
Коли скривавлену сокиру
Стомився підіймати кат,
Не дав ти, Господи, пророків,
Щоб з рабства вивести могли
Народ. Хоча б за сотню років.
А ті, що брались, - не змогли…
Стомились янголи носити
Козацькі душі у Едем.
І, крові свіжої напившись,
Жирнішав, кращав чорнозем.
« Два українці- три гетьмани»…
І за булави й бунчуки
Московцям, ляхам, бусурманам
Украйни краяли шматки.
А з неба скреготів зубами
Безсило Кривоніс Максим:
-Дивись Богуне, глянь Богдане-
Руїни, згарища і дим.
За що, скажіть, ми воювали,
За що я голову зложив?!
За що у Красному потяли
Нечая ляхи на шматки?!
Коли із шляхтою рубатись
На бузький вийшов лід Богун,
В жупан гетьманський хтів убратись?..
Чи мріяв він про булаву?!
-Вгамуйся, брате мій,Максиме!-
Труснув чуприною Богдан,
-Не марно голови зложили,
Не марно зазнавали ран.
Минеться все…І в Лету кануть
І Лжемесія й Лжепророк,
На небосхилі між зірками,
Найяскравіша з тих зірок,
Зійде зоря і України.
Але всьому потрібен час.
А дух козацький не загинув.
Хоч похитнувся- та не згас.
Мойсей виводив із пустелі
Євреїв цілих сорок літ.
Будуть і в нас свої Мойсеї,
Ви тільки, браття, підождіть.