Зав'язнули години у меду
Розпачливо-даремного чекання,
Та все одно на тебе мила жду,
Вдивляючись у вітражі світання.
Не раз долав я цю пекельну путь
І ревнощів плекав холодну воду.
Заплутався у чім кохання суть,
Де східна сторона, а де заходу.
І вже не знаю, ліпше що мені,
Жадать побачень, а чи буть з тобою…
Стлівати в упованні як в огні,
Чи локони голубити рукою?
На роздоріжжі почуттів?
Знайомі витрибеньки долі!
Палати сотнями вогнів
Чи тліти мовчки у неволі-
В неволі самогризоти,
В неволі смутку і чекання.
Чи може спокій віднайти
В новому щирому коханні?
Осіріс відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ох,вже це кохання-зітхання... Іноді заплутаєшся в ньому,як метелик у павутинні...Звісно,очікування піддає жару почуттям,тому й зустріч завжди така омріяна і палка!
Осіріс відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00