***
Є міста пребагаті й веселі,
та мені наймилішії – села.
***
Тут міркують на довгій колоді,
хто насправді в державі господар.
***
Бідолахи до всього звикають.
Вже ніякі „жуки” не лякають.
***
Тяжка хвороба до села прилипла дуже.
В могилу пів села звела
байдужість.
***
Поставлені над масою людці.
Чи булава, чи флюгер у руці?
***
Поговорили. Мо’, й почули.
І знову про село забули.
***
Збудували столицю на славу.
Та село порятує державу.
***
Як же вправно стелять на словах!
Від брехні вже пухне голова.
***
Бур’яняться-гибіють поля.
Не набридло слухати „ля-ля”?
***
У старій криниці – каламуть...
Тож потрібно чистити, мабуть.
***
І глуха собака вже завила.
Треба, браття, братися за вила.
***
Можна якось обійтись і без комуністів,
але місту без села, – як селу без міста.
***
Не кажіть, я напевно вже знаю,
краще сіл в світі місця немає.
***
Вже пора міняти пашу,
пастуха і пісню вашу.
***
Допоки ще панам іржати?!
Пора вже вила заряджати!
Олександр Печора (Ромоданець)
Сильно, друже! Думаю кожного з нас об"єднуюють спогади про найщасливіші миті дитинства, які обов"язково приводять нас до села, і ще болючіше бачити його планомірне знищення. Забули наші можновладці, що хліб на асфальті не родить..Підтримую!
Рекомендую почитати http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337784#com1524818