Все починалось дуже просто
І без всяких там сюрпризів.
Зустріч, звичне знайомство
І велике море квітів.
Як він зрозумів, коли йому прийти?
Як він дізнався, що їй хтось потрібен?
Він зміг її з трансу витягти,
Він зміг її відігріти.
Життя набрало кольорових барв,
Усмішка з обличчя не зникала.
Вона жила серед чудових марев,
Вона нарешті покохала.
Здається, все було, як в казці,
Її стіна вперше так сильно колихнулась,
Вона була, немов, у масці,
А потім якось різко здригнулась.
Доля наша нам невідома,
Вона невиправна, вона невгамовна,
Вона сюрпризи нам приносить,
Та інколи за собою розчарування носить.
Одного разу він просто пішов
Без сумніву, не обертаючись.
Так різко, як і прийшов,
Встромляючи ножі в рану.
Вона стояла, дивилася у слід,
А в серці десь глибоко зароджувався лід.
Вона стояла, вдихаючи повітря,
Витягуючи з рани ножа вістря.
Відчула, як кров відлинула від серця,
Яке без нього вже не так нестримно б’ється.
І, навіть, пункт духовного призначення
Для неї вже немає ніякого значення.
Серце, здавалося, зупинилось,
Воно вже, навіть повільно не билось.
Опустіло жалюгідне приміщення душі,
Якому не під силу нескінченного очікування дощі.
Вона його досі потребує,
А він просто пішов.
Криком розпачу й безнадії
Є нота, яку він знайшов…
Життя ― це довгий ланцюг
З прошарками і ранами,
Який приносить безмежності мук
Своїми меридіанами.
Життя ― це поїзд не зафіксований
І в різні барви розмальований,
Що з великою швидкістю мчиться
І важко йому зупинитися.
ID:
179752
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 25.03.2010 10:35:19
© дата внесення змiн: 25.03.2010 10:35:19
автор: Руслана Савка
Вкажіть причину вашої скарги
|