Я спраглими віями
доторкаюсь чола,
І миті ловлю,
наче сто літ без тебе…
В погляді твоїм,
стільки тепла,
що ним можна зігріти навіть частинку нЕба…
А долоні твої,
пахнуть цвітом бузку,
що в садах на весні
так нестримно буяє,
Ти знай ,тепер ,
ти тримаєш душу мою боязку,
так тримай,
що без тебе весь час так нещадно згорала…
І в обіймах твоїх наче,
в тих оксамитових мріях…
які ніжать
дотиками серце тремтяче…
і сни ,що раптом ожили
на засипаних вічністю віях,
наївністю моєю,
що далеко зовсім недитяча.
ти тримай,говори що твоя...
а я вічність віддам
аби поруч з тобою
загадувати бажання ,
коли падає нова яскрава зоря...
і просипатись що ранку ,
на обличчі з твоєю теплою рукою
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ
MADLEN відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
наївність недитяча...можливо,несперечаюь,ось ці мої такі вірші,вони насправді наївні ,тому що інколи так хочеться побути саме подитячому наївною,а не дорослою,але але але.Це просто один з віршів,де пише в мені щось таке наївне,от
Наталю,стільки ніжності і тепла-чарівно! 
спасибі... 
