На симпозіум зібрались
всі відомі делегати.
Почали одну панянку
на частини розбирати.
Там не вміла, там не знала,
Там забути-призабула,
Ну а там не захотіла.
Що робити? Як, не чула?
-Ви, панянко, не крутіться,
Погляд свій Ви не ховайте.
Досить, мабуть, вже жаліться,
Допомоги не чекайте.
Дама чемно посміхнулась,
Припіднялась з місця сміло,
Головою ледь махнула,
В косах квітка заблистіла.
Спала вишита сорочка
На жіночі пружні перса,
Коси, плетені віночком,
Ніби то Чурай воскресла.
-Я скажу. Ніяк не змовчу.
Гарна в мене сторона.
Ліс зимою запорошу.
А весна - то є весна.
Маю ніжну щиру мову,
Нею плачу і живу,
Маю вдачу чорноброву,
Маю усмішку живу.
В друзях в мене соловейко,
Ворогів немаю, схоже.
Та журба жує злодійка.
Я скажу. Хто допоможе?
Маю діток вередливих.
Обдаровані усі.
Та третина - соромливі,
Інші- бідні. Є і злі.
Мала частина -мажновладці,
Значний відсоток - скупарі.
І майже всі ждуть, що на таці,
Все подадуть. Орли мої...
Скажи, Росія, що ти судиш,
Мене і діточок моїх.
Весь час знущаєшся, паскудиш.
Що? Мало подвигів гірких?
І ти , Європо, головою
Киваєш. Судження такі?
Невже, забула, як зі мною
Не раз ганяла ворогів.
Тепер ми дійсно оступились,
Та сили є піднятись знову.
Від осуду країн втомились,
Та в змозі ми зламати втому.
І суд замовк, симпозіати
Задумались. Як ту судить,
Яка страждена ніжна мати.
Її потрібно пожаліть...
Ні , не жалійте. Схаменуться
Нащадки Ольги й Кобзаря.
Ви не хвилюйтесь, не зіп'ються.
За нас стоїть наша земля.
болячість.. цієї теми... відчувається те як ви любите нашу Вітчизну.. ваше прагнення цим віршем донести своє повідомлення всім.. іншим.. суть якого полягає в тому що ми гідні жити у вільній державі .. боротись за це.. що ми живі...
Ніка Мельник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Дуже приємно, що Ви мене зрозуміли. Саме ми творці свого щастя... Усе інше лише вигадки.
І я дійсно не полишу рідну Україну, хоч тут часом нестерпно важко...