У спеку загубилися чомусь мої слова,
Коли занадто тепло дуже неможливо,
Щось починати, просто є не сила,
І не працює і не слухається голова.
Тече усе по тілу мокрою водою піт,
Температура неймовірно є висока,
І зосередитись не можна це з одного боку,
А з іншого - зараз лиш починається обід.
Так душно дихати стало простим моїм думкам,
Навіть без блиску погляд і в очах уже темніє,
Душа, їй прикро, бо вона вже не літає і не мріє,
І спалюється сонцем, залишаючи пустелю нам.
Які дощі? В казках, а зараз висихають сльози,
Не річкою течуть, тільки піщана біла сіль,
Шукаєш прихисток, оазу мов свою купіль,
І ефемерні в хмарах уявляєш грози.
Спекотний день, він забирає сили всі коштовні,
Куди тікати, де ще є моря бажань моїх?
Щоб віднайти й подарувати їх для всіх,
Те джерело свідомості моєї повені.
16.07.2012
мліє і душа, і тіло .
