Що ж ми раби у власнім домі,
Хто хоче, той і нищить нас.
А ми – телята не свідомі,
Не знаємо, де місце наше й час.
У інших бачимо владик,
Царів, панів лиш іноземних.
А ось братам рвемо кадик,
Лише за тінь розваг богемних.
Так мало тих, хто пам’ята,
Що рід козацький древній дуже.
А кров – серед віків свята,
Наш брат із Богом міцно друже.
А ми знайшли собі панів,
За океаном та кордоном.
Товстих британців, злих братів,
З солодким служимо їм стоном.
Такий вже зараз наш народ,
Забули усе, що в нього було.
Забув він древніх воєвод,
І це так просто не минуло.
З колін піднятись треба нам,
Здобути правду свою й волю.
І не служити вже панам,
Боротися за власну долю!
У нас є сила, правда наша,
І перед Богом і людьми.
Солодка буде з медом каша,
Як рід зборонимо грудьми.