Хоч на хвилинку зустрітися руками,
Спокійно побалакати про те,
Якими різними блукали ми містами,
З якими долями єднало нас купе.
Ще раз послухати твої оповідання,
Які щоразу веселять мене.
Не треба говорити, що «востаннє…»,
Від зайвих слів лиш швидше час мине.
Не треба крайнощів, моя Константо!
Я пропоную лиш тепло руки.
Від тебе не прошу я запального танго,
А тільки знати, що щаслива ти.
P.S. Коли щастя іншої людини важливіше ніж власне – це воно.
