Тепер важка, суха безвихідь спокутує усі кліше.
Не заздрить величі, не прагне тиші,
Свободи-волі жде лише.
Пригадую, покірна та тривожна.
Там другий поверх. Ранок. Моя тепла шия.
Все ритми в серці, все без вагань чи можна,
В мене до тебе, певно, екстрасистолія.
Порушила заради тебе всі свої табу,
Вони холонули із терпким чаєм у зимові ночі,
Я плавилась під твоїм білим тілом досхочу!
Давала хвилі болю свому "Я", не стримувала океану "хочу"...
Навчи мене мовчати так як ти. А що?
Та й в мене не такі вже витончені кисті,
Зірвала б тишу, чи тобі це зараз всеодно?
Я ж дотепер живу в твоєму місті.
Тепер важка, суха безвихідь спокутує усі кліше.
Не заздрить величі, не прагне тиші,
Свободи-волі жде лише.
