* * *
Не дай Боже дожити до старості
До сліпої, як в кротихи, незрячої,
Де дихання це всі тільки радості,
А тіло, як в заїждженої клятої.
Не дай Боже дожити до немочі,
Де тільки, що ліжко й палата,
Де положення тіла тільки, що лежачі
Й думаєш: « Цього я не варта.»
Не дай Боже дожити до милостині
Де руку тягну до даючого,
Де голову уклониш лиш істині…
Й нема на землі невмирущого.
Не дай Боже дожить до несвідомості,
Де тунелі і сни непробуднії,
Де з світу того невідомості
Випливають з ріки каламутної.
Не дай Боже дожить до самотності,
Щоб не було до кого слова сказати
Не переступиш своєї ти гордості
І близькі не хочуть тебе признавати.
Не дай Боже дожити до вередливості,
Щоб енергію в когось «вампірити»
І не проси у других справедливості,
І правді твоїй не повірити.
Не дай Боже дожити до безпам’ятності,
Де стерлись всі лиця і дати,
Де забуті не мають вже вартості
Близьких тобі ніяк не згадати.
Не дай Боже дожити до божевілля,
Де в голові мерехтять нереальні картини,
Де в психлікарні єдине дозвілля
І в собі жити тобі вже віднині.
Не дай Боже дожити до болі нестерпної
Ти вже смерть давно так гукала
Краще бачити себе уже мертвою,
Та біль мучити дозвіл в тебе не питала.
Не дай Боже дожити до хвороби неясної,
Яка соки з тебе всі смоктатиме,
Де безсилі рецепти медицини сучасної,
А діагноз… думки твої убиватиме.
Не дай Боже дожити до такої ось старості
А, як доживу, то дай Боже терпіння,
Бо нема уже сили й колишньої вправності
Людина ніколи не втече від старіння.
