Осінь холодним дощем задощила,
До шлюбу дівчина йшла дуже щаслива,
Всім серцем любила, всією душею,
Думала щастя весь вік буде з нею.
Те щастя не довго для неї тривало,
Що це за лихо його обірвало?
Стали обійми холодні такі,
Недавно були такі щирі, палкі.
Забув про ті клятви про щиру любов,
Іншу для себе він вже знайшов,
Забув про дружину, про сина забув.
Дружини розпач, плач сина не чув.
Серце завмерло, душа заридала,
За що так доля її обікрала?
Зима замітає його всі сліди,
Не ждала вона для себе біди.
З сином сидить сама вечорами,
Рученятка він простягає для мами,
Час промайне і він запитає,
Чому від нас батько лише відвертає?
