Вони зустрічаються у скайпі.
Кожної п’ятниці вона бере старенький ноут
І йде в кав’ярню на розі вулиць.
Вона точно знає про що буде розмова сьогодні,
Про те, як місто змінює форми,
Як їхню улюблену лавку розмалювали вандали.
Вона питатиме, як його справи,
Хоча насправді чекає,
Коли він скаже, що все у них добре,
Що він скоро повернеться додому,
І вони, як завжди, візьмуть чіпси і колу
І підуть в улюблений парк.
А він натомість розповідає правду,
Що не приїде скоро ніяк.
Що треба ще справи робити,
Доводити все до пуття.
Що він і сам чекає свого вороття,
Аби обійняти її і тримати ось так.
Вона змовкає, і дивиться йому у очі,
Хоча й розмиває його поганий зв’язок.
Згадує, як кожен їй шепоче,
Що насправді неправильно так,
Ось ці стосунки вмирають поволі,
А вони тримають їх. Дарма.
Розмова завжди закінчується по дурному.
Їх роз’єднує, зв’язок зникає, абощо.
Вона збирає свій старенький ноут,
І йде додому.
Знає, що на зло собі, і іншим знайомим.
Вона чекатиме його вічно.
А любитиме іще більше.
