Сонце випливає із-за небокраю і цілує в голови прочан, птахи дзвонять в тиші, голос виробляють і спішать за нами у далекий край. На душі так щемно, радісно, приємно, спішимо на зустріч в рідну Зарваницю, на поклін святій землі і на зустріч з дивом йдуть, пливуть звабливо молоді, дітей, старших... тисяч тисячі.
Нас Марія мати буде зустрічати і радіє серце, серце і душа, що збере нас разом у святу родину вся Свята Родина для молитви, щастя, радості життя.
Під час паломницької подорожі до Зарваниці доля звела мене із доброю, мудрою, цікавою людиною - українкою Марією. Вона живе у селі Сороки, недалеко від райцентру містечка Бучача. Цього року пані Марії виповниться 79 років, а за півтора року, як дасть Бог, відзначатиме ювілей - 80 ліття. Як на свої роки вона гарно виглядає. Марія струнка, висока, завжди у доброму настрої, як правило, усміхнена, життєрадісна, бадьора, сповнена енергії, завжди готова творити добро. Вона цікава співрозмовниця. Третій рік поспіль, йдучи разом з односельцями на прощу до Пречистої Діви Марії у Зарваницю, зупиняємось на ночівлю у цієї милої жіночки. Марія виховала трьох своїх синів і двох синів сестри, яка померла молодою. В 50 років Марія втратила чоловіка. Але незважаючи на біль утрат, важке життя, зберегла доброту душі, любов до людей, ясний розум. Вона беззаперечний авторитет у сім"ї, родині та й у всьому селі. Її поважають сини, невістки, онуки, правнуки, односельчани.
Щороку Марія з родиною (сином, невісткою, двома онуками, двома правнуками) приймає на ночівлю від 20 до 30 паломників, а годують ще більшу кількість подорожніх. Наймолодший син Володимир, який залишився на господарці з мамою, невістка Олеся, внучка Оля з двома діточками, онук Тарас - усі з повагою ставляться до пані Марії, враховують її думку, її побажання, люблять її за добре і справедливе серце.
Усміхаючись, пані Марія говорить до присутніх:
- Я Вам щось розкажу, а Ви скажіть чи правильно я зробила. Поїхала я до середущого сина у Тернопіль. Син працював шофером у великого начальника по будівництву ( прораба чи головного архітектора). Я, звичайно, повезла синові, невістці та внукам гостинців, а також взяла онукові та онучці по 100 гривень.
Син мене зустрів, відвіз до себе додому, розбудив дітей, попросив, щоб діти нагодували бабусю, поспілкувалися з нею, приділили їй увагу, а сам ще поїхав на роботу. Онук підігрів сніданок, сів зі мною, поснідав, розмовляв, заварив чай, питав, що я б ще хотіла, а внучка досипляла. Уже встала і внучка, а я даю їм гроші. Онукові дала 120 гривень, а онучці - тільки 80 гривень. А онук говорить до сестри:"Ну що виспалася?"
Звичайно, пані Маріє, на мою думку, Ви поступили правильно, давши зрозуміти онучці, що вона нешанобливо віднеслася до бабусі. Ще пані Марія згадує як недавно була на весіллі у онука Миколи. Онук спеціально замовив вальс для бабусі Марії. Бабуся по черзі перетанцювала з усіма онуками, а на завершення Микола поцілував бабусю у руку. Приємно пані Марії, що родина з повагою і любов"ю ставиться до неї. "Добре я протряслася з молоддю",- з гумором говорить Марія. А цього року я сам був свідком того як двадцятирічний онук Тарас погнав пасти череду корів, щоб звільнити від цього обов"язку свою бабусю. До речі, пані Марія ще й тепер тримає корову, свині, кури, індики, обробляє з родиною город. Вона користується пошаною в громади села, завідує церковною касою. Ані молодь, ні старші ніколи в її присутності не говорять лайливих слів, бо присоромить. А ще був такий випадок. Онук Тарас спокійний, врівноважений хлопець, ні з ким не шукає собі гудза, але одного разу на танцях його ударив один підпилий парубок-односелець. Бабця як дізналася про це, то подумала собі:" Чекай не будеш битися, неборе".Півроку бабця шукала нагоди поговорити з кривдником, нарешті зустрілася з ним у медпункті. " Ану ходи сюди,- каже йому, а медсестра: "Йой, тільки не тут". Марія каже: "Дала я йому кілька разів по шиї. що думаєте, щось мені сказав: " Ні, мовчав, як гнила риба, бо заслужив". Отака Марія - добра, але до кривдників безпощадна.
За життя пережила багато, було всього. Працювала ланковою, була депутатом районної ради. Згадує як вчила синів. Чоловік працював шофером, часто повертався з роботи пізно, деколи бував у відрядженнях. Я теж працювала зранку до ночі. Купили ми з чоловіком хлопцям костюмчики, сорочечки, взуття. Я кажу їм:" Хлопці, я не маю коли прати, шануйте одяг, взуття. Прийшли зі школи, роздягайтесь до трусиків і перебирайтесь у старе, а нове - бережіть". Сини так і робили. По черзі прибирали у хаті: мили підлогу, посуд. Взуття скидали і складали у коридорі, ніхто на нікого не бурчав. Панував порядок і дисципліна. Так і тепер. Де порядок, послушенство, повага, там любов, злагода, мир. Я була жвава, енергійна, до всього доходила своїм розумом. Встидно казати, колись на селі не було для дівчат фабричних трусів, так ми з подружкою самі скроїли з тканини і пошили спочатку собі, а потім і іншим шили за невеличку платню. Пам"ятаю як прийшла до нас молода бухгалтерка, у якої ми вперше побачили ліфчик. Роздягнули ми її, ліфчик попороли, зробили з нього викройку, а потім зшили і віддали їй. Пізніше з тієї викройки ми з подружкою пошили собі ліфчики та й іншим дівчатам шили, потрібні розміри підганяли по формі тіла.
Багато цікавого ще почув я та побачив у пані Марії, багато чого можна повчитися у неї, але згадаю ще тільки два випадки.
З п"ятдесяти років Марія почала по кілька хвилин висіти на турніку, бо знайома лікарка сказала їй, що це потрібно для того, щоб на старість людину не гнуло до низу. Тому й тепер Марія рівненька як стрілка і не забуває повисіти на перекладині, а фіззарядку виконує на городі, у стайні, у хаті, пораючись по господарству. Пані Марія запросила мене подивитись із нею новини по телебаченні, поспілкуватись. Заходить до неї у кімнату син сестри, привітався, поцілував маму Марію, розмовляє. Душа радіє за таких людей. Щастя, радості, довгих років життя Вам, дорога Українко! Живіть ще довго, довго, шляхетна українська Мамо!
Із таких сімей, із таких родин вся земля українська славою цвіте, бо наш край чарівний в нас один, єдиний, неповторна славна українська земля. Як писав наш Тарас, наш великий пророк:
Немає другого Дніпра,
Немає другої Вкраїни...
Не шукаймо щастя за морями, не шукаймо щастя за горами, бережімо, славмо, і шануймо рідний край. Українці, борімося за гідне життя українців в Україні! Хай живе Україна, вся українська родина на вічні віки!!!
ID:
383931
Рубрика: Проза
дата надходження: 10.12.2012 20:19:04
© дата внесення змiн: 10.12.2012 20:29:23
автор: Зеновій Винничук
Вкажіть причину вашої скарги
|
