Чомусь проблеми не приходять по-одинці,
вразливе щастя знищуючи вщент.
Чому? Не зможу я вам відповІсти.
Я не психолог, а його клієнт.
***
...та сльози навертаються на очі.
І дихати не можу, горло хтось здавив.
Зовсім не винен я та вірити не хочуть
вони, що я нічого не зробив.
Я б закричав,
та очі підвести не сила.
Я б утікав-
ступити кроку гордість не дає.
От вийняти б мені пістоля із-за спини,
свинцю розпеченого влити з дула в рот
і впасти прямо тут. На лихо всім. Щасливим.
І полетіти в рай чи у пекельний грот.
Але одне мене лиш тут тримає:
ВОНА про це нічого ще не знає.
Їй треба повідомити... і буде правда.
Я буду вільний, як хотів. Та це лиш завтра.
Я подзвонив їй- не відповідає.
І ще, і ще раз- трубки не бере.
Шепоче чорт мені:
"Вона вже інших має."
Та я не вірю- бреше він.
...оце і все???
Нарешті вирішив і знаю, що робити!
Вихоплюю зброю,
стріляю... попав.
І мій обвинувач, востаннє тихо скрикнув,
і підкосились ноги- на землю він впав.
Навколо метушились і кричали люди:
Він вбив! Ми свідки, скажемо усе!
А я нарешті зрозумів, що тепер буде,
й послав до НЕЇ есемеску- нехай сумну новину принесе.
Нарешті відбулася ця розмова,
два місяці втікав від світу я.
І зустрічався з смертю неодноразово
та завжди вигравав останнє слово.
-...але ж ти обіцяв?
-Ну бач сама, не вийшло.
-...але ж ти клявся-будем разом!
Я збрехав. Сказав, що не люблю і не напишу
і плакала вона, та я утік, пропав.
Пішов далеко... Став людей вбивати,
і гроші заробляти немалі.
Виконував контракти раз за разом,
лежав пістоль і пачка грошей на столі.
Мене "вампіром" кликати почали.
Хоча ім'я складне й мені не підійшло.
Я різав і вбивав, було це дуже легко,
немовби у поганому кіно.
Старим я скоро ще не стану. Літ за двадцять.
Але потрібно якось жить і класти путь в життя.
Наркотики, адреналін... Коли вже буде крапка?
Коли нарешті спокій знайду я?
І ось одного дня лихого,
отримав я контракт, і діло до кінця дійшло.
Прибрав я двох людей: і батька й сина,
та матір вбить не зміг- мені щось не дало.
***
І випав автомат, і руки опустились,
бо я впізнав... Вона??? А так воно й було.
І я обняв її, обняв свою дівчИну.
І вирішив змінитись і виправити зло.
Я вихопив гранату і кинув прямо в двері.
Почувся звідти крик- напарник мій помер.
А я шептав, шептав їй: "Люблю тебе й загину.
Лише заради тебе змінюсь я тут, тепер."
І стало геть всерівно, що бачить мене снайпер.
В приціла перехрестя піймав мене давно.
Я вірив в своє щастя, і бачив крило долі.
Я знав, що захистить мене воно.
І я одумався: вона ж любила...
Постріл.
