Ідемо до дракона, сказали ми у барі.
Ідемо по принцесу- сказали і пішли.
Зібрались десять хлопців, що на пригоди ласі,
і на світанку ми до замку підійшли.
Сиділа там принцеса
у най-найвищій вежі.
Літав онтам дракон, і спалював вогнем.
Та ми ішли сміливо,
бо знали те, що межі
не переступить звір, не вильється вогонь.
Іще секрет ми знали
про темний хід в печери,
що прямо в башту мав нас привести.
Ми без війни з драконом,
без небезпек і страху
з принцесою надумали втекти.
Забігли ми до замку,
і серце стукало як молот коваля.
Та впав дракон із неба й запищав я тихо
немов народжене лиш немовля.
Та друг у мене- маг, прийоми знав чудові.
Він прямо в пащу до дракона всипав порошок.
Почав звір чхати, кашлять дико
і отримав шок.
Ми швидко бігли, бігли (навіжені!).
На крилах долі до кімнати сходами неслись.
Та хто ж візьме принцесу, люди? Тиша...
І бійка почалась і ріки крові полились.
Та я дурним не був і не змагався чесно.
Принцесу має той, хто добереться перший, розсудив.
І відступив назад від друзів і до дверці,
що архітектор замку у стіні зробив.
Принцеса вкотре чула звуки бою...
