Недавно ще я йшов у отчий дім,
Там, на дивані, стомлений роками,
Татусь старенький в задумі сидів,
Із щирим серцем й добрими руками.
Життя його кружляло по світах,
Караганда, Норильські каземати.
Але його велика доброта
Була сильніш катів і автомата.
Він розпитав по-батьківськи про все,
Він пожалів, погладивши по скроні,
І знав я – зло і горе пронесе,
Бо надзвичайна сила в тих долонях.
Але чомусь стежини моїх днів
Стелились часто повз його пороги.
А він, чекавши, в задумі сидів
Й благословляв усі мої дороги.
…Недавно я забіг у отчий дім,
Та там на ліжку пустотінь до болю!
Татусь старенький тут колись сидів-
Та там його небуде вже ніколи…
06.01.2013
