Місто штовхає мене у сніг,
М"яко стелить і боляче б'є,
Знову підхльоскує мій біг,
Їсть моє тіло і кров мою п'є.
Люди поглядами і словами,
Мов би сіллю і батогами,
Змушують жити,
Приводять мене до тями.
Люди хрестяться на дзвiниці,
Тонни свічок переводять в церквах,
А вийдуть — і ближньому вирвуть зіниці
З метою на інших навіяти жах.
Люди носять чужі стигмати.
Мабуть скачані з інтернету.
Там багато можна скачати -
Подумаєш - ніч якусь не поспати!
Місто рятує мене від мене.
Я - недовірлива і невдячна...
Так, у нас із ним не взаємно,
Я не врятую його. Однозначно.
Місто засвічує світлофори -
Можна, не можна, так, ні...
Місто бере над людьми гору -
Сьогодні голубить,а взавтра позбавить платні.
Місто вкрало мене в мене
І продавало мене, продавало, -
Кому погодинно? Кому поденно?
Декому навіть задарма давало.
В міста мене залишилось мало -
Зовсім трішечки, на самому дні.
Що ж залишилось мені із мене?
Що ти лишило мені?
Боже! А дай мені трішки сонця!
Холодно, боляче й так абстинентно!
Хоч кілька доз, кілька порцій
І я доживу свій діагноз латентно.
Місто любить своїх героїв!
Вже багатьох залюбило до смерті.
Безцінних, беззахисних, дивних гоїв -
Дешевших за фото й статтю в газеті.
Люди, а ви любите місто?
Любимо, аж до смерті! Любимо, аж до сліз!
І дітки люблять наші обдерті,
Надто, коли в холодильнику пусто,
В квартирі тісно,
Й рахунків в кутку врожайний покіс.
Місто годує людей хлібом
Кого із руки, а кого з кулака
А потім їх згодує хасидам
Що голова, коли легка рука?
Місто вкриває мене снігом,
Місто вдягає мене в біле,
Місто дарує мантію з віхол.
Я не беру. Я ще не простила.
16.02.12.
Di Agonal відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
От, тільки конфронтації не виходить. Місто ж рідне! Навіть цей вірш почав писатися десь із центру міста, по дорозі додому, в той день і в той час, коли засідала наша міськрада з метою відселення уманчан з місць поселення хасидів і надання їм соціального житла! Слава Богу, не набралось достатньої кількості голосів. Цікавий факт - я не знала тоді про це засідання, але, поки він написався, мене лихоманило всю другу половину дня. Десь о 18 год. вірш вже був написаний. А о 21 годині я дізналась про те засідання... Такий концентрат.
