Вже знову день п"є каву у вікна,
Вже палить сонце,дме на згаслі зорі.
Маленький Ангел вчиться,що душа
Має вагання,просить знову в долі,
Щоб Бог подарував лиш казку їй.
Щоби забрав весь сум і дав кохання.
І Ангелик до Бога відлетів,
Щоби передати йому прохання.
І сам лише літає сто разів,
Крилом своїй тримаючи людину.
Він плаче,бо ще сам не зрозумів,
Не до кінця знайшов всьому причину.
Хотів охороняти він дитя,
Став Охоронцем жінки,розмовляє
Він з нею знову про її життя.
Вона його побачила,питає:
-Візьмеш мене на небо?Я злечу,
Буду триматись крил твоїх,зумію.
Я в гості до всіх Ангелів прийду,
Повернемось додому у неділю.
Не зрозумів лиш Ангелик її:
Не бачила його,лиш віра вчила,
Що Ангели у всіх є на землі,
Тому його не бачивши любила.
Молилася за Ангела вона,
Неначе знала-він зовсім дитина.
Уві сні крила прала,як могла,
Бути обачним Ангелика вчила.
Вже знову ніч взувала чобітки,
Підбори прехолоднії,із льоду.
Вже накривала старі пеленки,
Стелила попід вікна прохолоду.
Парфуми вибирає з ніжних снів,
Їй до лиця обійми і цілунки.
А Ангел-Охоронець шепотів,
Що Бог дарує прошені дарунки.
