Вона сиділа на краю життя..
Чи то життя звисало з неї, як велика сукня
Здається, розмір не підходив її дням
Здається, дні вимірювалися в секундах.
Серед молінь, прохань батьків і лікарів
Вона крізь сльози шепотіла «Ні».
І грало сонце у її волоссі…
Прогресували метастази як колосся.
Ночами її радувало море
І теплий погляд тОго, хто тримав її у нормі
І до останніх днів він притискав її до себе
Й від того біль ставав вже не таким нестерпним.
В хвилі піднесення, коли вже втрачено усе
Вона сміялася від нелюдського болю
І в той момент, коли відчула, що живе
Її відправили чекати у захмарені покої…
Вона сиділа на краю життя
І пінні хвилі обмивали її ноги
Ніхто не дав і шансу її дням
Та на її ключицях враз зникало горе..
