«Я самотній монах,
що бреде пустелею
з дірявою парасолькою».
(Мао Цзе Дун)
Буває так, що люди загадково зникають. Розчиняються в порожнечі світу сього. Хоча це насправді ілюзія – ніколи нічого не зникає – все лише перетворюється в іншу форму порожнечі. Бо речовина-енергія це лише форми Великої Пустоти, її флуктуації.
Несподіване підтвердження цього незаперечного постулату буддизму я бачив у N-ській військовій частині з дивним ім’ям на солдатському жаргоні – «батальйон смерті». Не знаю хто придумав цей безглуздий вислів – адже смерті насправді не існує. Є лише місток між різними рівнями чи способами буття. Прозорий, непомітний. Ми минаємо його навіть не зауваживши. І раптом – новий світ, нове буття. Сансара…
Люди які зникають – вони лише зникають з нашого видноколу, перестають існувати в тому ж потоці часопростору що й ми – і це нас часто дивує і засмучує. Особливо, коли після зникнення не знаходять їхнього одягу – тілесних оболонок які скидає дух щоб втілитись знову і знову. Не знаю чи люди засмучувались би при цьому менше якби частіше читали «Махабхарату» чи «Праджняпарамітасутру». У N-ській військовій частині цих творів чомусь ніхто не читав. Не тільки перед лавами солдат, а й взагалі. Спочатку мене це дивувало: кругом суцільний дзен, а про Бодхідхарму ніхто й не чув. Але я звик до цього як звикають до хмар що несуть вість про каліюгу.
Отже сталась подія яка викликала переполох – безвісті зник прапорщик П. Пішов з дому на службу і зник. Додому не повернувся і на службі не з’являвся. Шукали його по всіх знайомих і всіх можливих місцях де він міг бути – марно. На третій день пошуків вирішили, що тут не обійшлося без втручання інопланетян – висунули версію, що «зелені чоловічки» (тільки не ті, що носять «хебе» чи «пеша» зеленого кольору, а з зеленою шкірою) прилетіли на літаючій тарілці, що нагадувала армійську миску і вкрали цього доблесного вояка. З метою захисту Галактики. Це розповідав один жовнір. Правда він в цей день наковтався якихось таблеток перебуваючи в караулі (нудно було на посту, а тут «друган колес підкинув») тому йому ніхто не повірив.
Вирішили, що прапорщик П. пішов у вічність в небесний караул охороняти браму раю і пускати в неї тільки будівничих комунізму.
Але в цей день раптом знадобилось відчинити склад ГСМ («паливно-мастильних матеріалів») на якому висів здоровенний замок. Відчинивши цей склад побачили прапорщика П. який лежав на підлозі обхопивши обома руками діжку зі спритом. Спирт був потрібен батальйону для протирання контактів на радіоапаратурі. Тримали його завжди під замком і видавали офіцерам суворо лімітовано. Прапорщика П. випадково зачинили на складі три дні тому. Він побачив повну діжку спирту і зрозумів, що мрії збуваються. Провидіння все таки існує, хтось чує про наші бажання і втілює їх.
Три дні він «не просихав» - напивався, вимикався, приходив до тями і зразу знову – напивався, вимикався. Загартований організм героя витримав це випробування. Для виживання в нього іншого виходу не лишалося – три дні треба було щось пити і їсти. Крім того кричати про допомогу було не можна – все таки командир як не як, не пасує. Та й кричати він звик тільки нецензурні слова, а тут склад ГСМ – місце святе.
Після віднайдення героя загальна радість охопила батальйон: ура, справжній герой лишився в нашому часопросторі і надалі доблесно буде стояти на сторожі совітської батьківщини!
(Написано на основі реальних подій 1984 року. Світлина з мережі.)
