Дрібна сльозинка, падаючи з неба,
Зустріла вітер і страшний мороз.
У них у владі підлості амеба.
У неї в серці щирості гіпноз.
Провив їй вітер:» Розпрощайся, криштальна,
З землею й небом—ти тепер моя!!!
Он чуєш, грає музика фатальна.
Тут смерть твоя. І катом буду я!»
«Тобі мене вітрище не здолати:
Впаду на землю—цвітом проросту,
У річці буду хвилями плескати,
Веселкою засяю на мосту…».
« Та годі тут базікати, маленька,—
Їй затріщав у відповідь мороз,
Ну підкорися нам, не будь дурненька…»
Та крапелька не слухала погроз.
Морозко обійняв і випив душу,
Але здійснилось чудо із чудес:
Упало тіло на старезну грушу:
Сльозинка вмерла—дух її воскрес.
Тепер вона не крапля, а сніжинка.
Ой лютував на вулиці мороз:
«Тебе я знищу, ти ж лише пилинка,
Я все-таки у цьому віртуоз».
Сміялась і гойдалася на вітті,
Бо знала: тайна вічності проста:
І в нашому складному світі
Завжди перемагає доброта!!!
Обов'язково 
