ЗА МОТИВАМИ ТВОРУ: "Знаю, що душа не обміліла…" АВТОР: На-д-е-ж-да
******************************************************************
Надворі ніч розтягне простирадло,
Із хмар густих, закривши місяць ним,
А я не сплю, усе в думках шукаю,
Ті помилки, що скоїв я в житті своїм.
Тяжкий тягар на плечі мої ляже,
Із помилок лихих які накоїв я,
Але чи можу я тепер змінити
Все те, що кануло давно у небуття?
Так нащо ж я себе тоді шматую,
Для чого знову роздираю рани я?
Так мабуть для того, щоб не робити,
ПомИлки інші за залишене життя!
Але чи зможу не робити я помИлки,
Коли не знаю зовсім своє майбуття?
Яким важким питанням я собі задався -
Тоді чому же помиляюсь завжди я?
Де заховалося оте чорнезне тіло,
Що завжди тягне мене в темний бік?
В душі моїй, оце уже напевно,
Бо там давно сховався весь цей світ!
То як же так змінити свою душу,
Щоб йти завжди по вірному шляху?
То мабуть треба іншого любити,
Так наче любиш рідну матінку!
Бо якщо любиш, то завжди пробачиш,
І скривдити не зможеш ти його,
А тільки щиро посміхнешся на образу,
Бо він сліпий, не бачить він того.
Та хай там як, якщо людина проти,
Не хоче разом в злагоді іти,
То хай іде собі, куди їй треба,
А я піду туди, де сяйво щирості...
Сподобалось! 
Та хай буде так 
