Ти вимкни світло ,надто разить очі
Й ходи у ліжко через гострий ніж.
Воно так ніжно та несамовито,
До себе манить ,тільки не поріж!
Та ти ідеш надмірно обережно
І твоїх слів ,привабливий потік.
Залазить в шкіру роз’ятривши вени
Цьому пручатися ніхто б не зміг.
Ти кожен вечір, хоч по телефону,
До мозолів і до крові кісток -
«Кохаєш мізки» дико й незалежно
Чи ми завжди це робимо удвох .
Давай забудемо хитке минуле
І віддамося вересневій ночі
Давай ,коханий, поки не забули
І вимкни світло , надто разить очі.
