Люблю його, як Україну,
З ним в серці – захват, новизна.
…Читає мама «Катерину»,
Чита, хоч грамоти не зна.
Вона зворушена і щира,
Немов на сповіді святій.
Слова Шевченка не завчила,
Вони жили ізмалку в ній.
Була ж як наймичка – то в полі,
То нянькою в сім’ї чужій.
Літа тріпали, мов тополю
В ніч горобину грозовій.
А душу осявали вірші,
Які почула з «Кобзаря».
Були вони за сон миліші,
Були як вранішня зоря…
Читати і писати матір
Навчили у пізніші дні.
«Кобзар» на покуті у хаті –
Пошана нашої рідні.
З ним діти виросли й онуки,
Міцнішає держава з ним
Без указівок, без принуки
Із словом рідним, дорогим…
11.03.2013