Він вмів багато.
Не переспівати.
Хоч там йому напевно все одно.
Але приснився. Треба щось казати,
бо випити ми встигли вже давно.
Софіївка.
Погожа світла днина.
Рве душу з танцплощадки саксофон
про дивний світ амфібії-людини...
Кіно... Учитель... Спогади, мов сон.
***
(Під ностальгійну мелодію)
Проводить учитель останній урок.
його не цікавлять знання.
йому вже не буде дзвеніти дзвінок,
як досі дзвенів щодня.
І він зрозуміє останній раз,
що вже не поверне сюди,
що вперше залишить сьогодні він клас,
щоб завтра піти назавжди.
І нібито десь вдалині
і в будні, і в тра́пезні дні,
і в спогадах не перестануть
лунати веселі пісні.
Дорога у нас проста,
швидко летять літа
і в білих туманах розтане
весела шкільна суєта.
Хтось може заплаче йому навздогін,
когось він навчити не зміг,
що плакати марно, що вибрав він
найкращу з людських доріг.
Хай неуки мудрі його простять.
Шлях у нас всіх такий –
звідти не можна вернутись назад,
де кінчився шлях наш земний.
І ляжемо всі на дні
у темній глибині,
і карта на небі ляже
комусь доспівати пісні.
Дорога у нас проста,
швидко летять літа.
І в класнім журналі розкаже
про когось сторінка пуста.