Ви були в моїм житті, як сон,
Кольорове марево надій,
Сонечко у висі голубій,
Стуків серця радісний мільйон.
Та, як в добрій казці лиходій,
У житті є плинності закон,
І не має жодних перепон
Він у непохитності своїй.
Проминули юності роки.
Одиноким я не став таки, -
Поряд інша по життю пішла.
Та постійно мчить, неначе тінь,
Вмокнута в отруту сновидінь,
Вслід за мною пам’яті стріла.
..."іншій" пощастило - усього лиш поруч іти, "рядом"... і усе своє життя бути "іншою"... хоча. може і про неї десь хтось снить, як про ідеал...
Ваш ЛГ, пане Рідний, зізнається у зраді одразу двом жінкам... чи собі?... печальна історія... але так часто трапляється, хіба за незначними винятками...
цікаво про пам"ять,як про отруєну стрілу, що постійно мчить-наздоганяє... отруює...
вірш гарний, як завжди у Вас...
Рідний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
мені пощастило, що Валя Савелюк, відгукнулася на цей вірш
дякую!
Я навіть здогадуюся, чому літери червоним видруковані, пане художнику.
Володю, мені чомусь не сподобалося "отрута" Чуже це слово для таких яскравих спогадів із лірикою, романтизмом.
А сонет -
Рідний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Воно, Наталю, як з якої сторони глянути. Отрута , солодкий трунок - чим не оксиморон в даному випадку
Дякую!
